Привітання з Валентиновим днем


Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.
 
 
 
А як тебе тепер забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
Я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
Такого безміру в добі!...
Це може навіть і не вірші,
А кохання кинуте моє тобі
 
 
 
В день ясний цей і прекрасний
Всі сердечка розтають
От моє і теж розтало
І сказало Я ЛЮБЛЮ
 
 
 
Не забудь мене, пам'ятай мене,
Коли день мине, коли ніч мине.
Не забудь мене, пам'ятай мене,
Коли рік мине, коли й вік мине.
І згадаюся, і приснюсь тобі -
тільки ти люби, тільки ти люби!
Збережи зорю, що в долоні нам
тихо падала, зорепадила.
Не шекай мене - пам'ятай мене, -
Хай весна мине, хай зима мине.
Рястом я зійду у душі твоїй...
Не губи любов, пожалій!
І згадаюся, й повернуся я
у твої гаї, у твої поля.
До твоїх очей не пущу біди...
Тільки ж ти очей не одведи!
 
 
 
Прийми, любов, моє вітання,
Коли весна ось-ось прийде.
І квітне на землі кохання
У ніжний Валентинів день.
Повільно пелюстки зриваю,
Потрібна відповідь мені,
Чому ж у квітки я питаю,
Чи любиш ти мене, чи ні?
Пробач, що я на світі є,
Що часто поглядом тривожу.
Пробач, що ти життя моє,
Інакше жити я не можу...

Еще смотрите: